Головна
Міські оголошення
Робота
Фотогалерея
Форум
 візитівка району  історія  символіка 
 видатні люди  мапа 

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk


Новини Прилуччини
Оголошення


Рішення районної ради
Проекти регуляторних актів та рiшень




Архів новин
Пошук новин
 
Довідкова служба
Підписка на розсилку
 

Українські міста в Iнтернеті
Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика
Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют

  Новини Прилуччини 
 
На сонячному боці вулиці
01.10.2009

Наша газета вже писала про трагедію, що сталася в Обичеві на початку квітня цього року – дружина, будучи напідпитку, зарізала свого чоловіка кухонним ножем... Двоє діток залишилися сиротами. 

Інколи професія журналіста вимагає забути про делікатність, вимагає торкатися найболючішого, про що люди хотіли б забути... Не хотілося б і нам ворушити старого, але є в цій історії ще одна сторінка – подальша доля Максима та Каті Голубів. “Що з дітьми, мати яких у в`язниці, а батько – на кладовищі? Чи не віддали їх до інтернату? Може, вони голодують, може, немає про них кому потурбуватися?..” – цікавляться наші читачі. 

У сільській раді нас заспокоїли – з дітками все нормально, світ не без добрих людей. Турбується про них родина Кильпів: Світлана (молодша сестра винуватиці трагедії) та її чоловік Сергій (він, до того ж, доводиться ще й хрещеним батьком Максиму) оформили опіку. 

– У нас своїх двійко дітей – Володя, якому 14 років, і донечка Діана. Ми порадилися з чо¬ловіком і 
вирішили: там, де двоє дітей, ще двоє не завадять. Тим більше – рідна кров... – ділиться Світлана. – Сергій відповідальність за Максима відчуває, бо під хрестом стояв, батько хрещений... За Божим законом хлопцем опікуватись потрібно все життя, чоловік, коли погоджувався хрестити, добре це розумів... 

Діти десь вже з літа почали жити в оселі рідної тьоті. Максим, правда, інколи ночує в рід¬ному домі, який все одно називається батьківським, – там зараз живуть дідусь з бабусею, які часто хворіють, особливо, після загибелі свого сина... Він допомагає їм по господарству, город садив та вибирав, пофарбував все... Та й ближче йому звідтіля до Малоді¬виць¬кої школи (оселя тьоті далеко від центру, на околиці розложистого села) – він щодня їздить туди велосипедом. Після закінчення 11 класу планує вступити до Ніжинського педуніверситету. 

Катюша навчається у восьмому класі. Маленька білесенька Діаночка дуже сумує за сест¬ричкою, коли вона в школі, і з нетерпінням чекає її повернення біля хвіртки... Влітку Катя їздила у Скадовськ – відпочити і полікуватися біля моря. Путівку їй надав відділ у справах сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації по лінії обласного управління. До школи їх одягали, готували вже тьотя з чоловіком... 

– Що ж, тепер весь час разом по житті будемо йти – і в солдати виряджати, і навчати, і весілля гуляти... 

– говорить Світлана. 

В оселі охайно, зручно... В коридорі смачно пахне домашнім сиром, сметаною, сироваткою... Чоловік Світлани працює у “Нафкомі”, а їй самій вистачає роботи вдома – родина утримує корову, є качки, свині, кури, город, одяг випрати, їжу потрібно приготувати – щоб супчик свіженький був, яєчня гаряченька... Дітки допомагають в усьому у вільний від навчання час. Живуть дружно, весело...Багатолюдно тепер за обіднім столом. Кімнати в домі невеликі, але ж племінникам знайшлися місця. І меблі не шикарні, і телевізор на всіх один, скромно, чистенько... Хоч не пишно, та затишно. 

Взагалі, родина Кильпів небагатослівна. Світлана та Сергій спокійно, без метушні, працюють, турбуються про дітей, і більш за все не хочуть, щоб навколо цього робили галасу – вважають, що вчинили так, як зробив би кожен на їх місці. 

Односельці гарно відгукуються про цю родину – господарі добрі, працьовиті, порядні. Сільський голова Сергій Вовченко спокійний за дітей, впевнений, в цьому домі їх ніхто не скривдить...
…Господиня з крихіткою проводжає нас до воріт... Раптом помічаю, скільки ж сонця на цій вулиці!.. 

Незбагненні, несповідимі шляхи, якими ми крокуємо по життю. У кожного з нас є вибір. Спочатку іде вчинок, потім настають його наслідки. Випробування долею – одне з най¬тяжчих. Кожен з живих учасників цієї трагічної історії несе свій важкий хрест. Вину¬вати¬ти вже пізно, вже даремно: сталося так, як сталося, є так, як є. Вихід один – захистити тих, хто цього потребує, не залишити наодинці з власним горем... 

Гарно, коли дитина знаходить втрачену родину, коли її чекають біля хвіртки, коли в оселі пахне сиром...
Гарно, коли непроста життєва історія має щасливий кінець. А світ... Світ не такий вже жор¬стокий, як інколи здається, треба просто стати на сонячний бік вулиці... 

Лілія Черненко
Газета «Прилуччина», 
№70, 2 жовтня 2009 року



<< повернутися   [версія для друку]

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

TyTa